Навіть для маленької пташини - найдорожче небо Батьківщини
















  Україна… Це слово кожен з нас вимовляє з неймовірною вдячністю та гордістю, бо воно вміщує в собі все, про що тільки може мріяти людина. 

 Україна – це отча земля, рідний край, де ми народились. Широкі й чарівні простори, прекрасні міста і села. Буйною зеленню шумлять сади та ліси, золотистим морем розливається по безкраїх нивах жито, пшениця і всяка пашниця. 

 Україна – це рідний дім, де на тебе чекають завжди з любов'ю і надією; це місце, до якого людина завжди повертається, де б вона не мандрувала у світі.

 Щасливі ми, що народилися на такій чудовій, багатій, мальовничій землі! Тут жили наші пращури, тут живуть наші батьки, тут корінь роду українського, що сягає сивої давнини. Нема життя без України, бо Україна – це щедра земля та солов'’їна мова. Україна – це мати, яку не вибирають, бо Україна – це доля, яка випадає раз на віку, бо Україна – це ніжна пісня, яка вічна на цій землі.

 Шлях становлення Української державності довгий та тернистий. Століттями дочки та сини України мріяли про незалежну країну, в основі якої свобода, гуманізм і демократія. І їх мрії збулися. Ми здобули незалежність і стали свідками великої події - появи України на карті світу. Тільки з 1991 року наша країна стала суверенною державою, а це означає, що вона має свої державні символи та Конституцію. 

 Конституція – це основний закон, за яким живе наша держава, затверджений 28 червня 1996 року. Саме тому щороку 28 червня ми святкуємо День Конституції України.

 Конституція України – це не лише закон законів, це серце, ядро подальшого розвитку і вдосконалення суспільства. Вона увійшла в суспільне життя як головний оберіг державності і демократії, гарант незалежності і соборності України.

  В ньому записані основні права, свободи та обов’язки людини, завдання та функції уряду. Ми всі, і дорослі, і малі, є громадянами своєї країни. Перебуваючи під захистом держави, громадяни беруть на себе певні обов’язки, а держава гарантує їм права і свободи, необхідні для нормального життя.  

 Наш Основний Закон складається з 15 розділів і 161 статті


Як маленький громадянин України деякі з них ти маєш знати:



Стаття1.Україна – суверенна незалежна демократична, правова держава.

 День Незалежності ми відзначаємо щороку 24 серпня.

Стаття2.Суверенітет України поширюється на всю її територію. Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.

Нехай ніхто не половинить,

Твоїх земель не розтина,

Бо ти єдина, Україно,

Бо ти на всіх у нас одна.

Одна від Заходу до Сходу

Володарка земель і вод-

Ніхто не ділить хай народу,

Бо не поділиться народ.

Стаття3.Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Стаття10.Державною мовою України є українська. 

 Українська мова - одна з найпрекрасніших мов світу. Вона в нас красива і багата, мелодійна і щира, як і душа українського народу.                     

Стаття20.Державними символами України є Державний Прапор України, Державний Герб України та Державний Гімн України. 

 
Кольори Державного 
Прапору України - синій та жовтий. З давніх- давен українська земля була хліборобським краєм. Синє небо над золотою нивою - зміст, який нині вкладають у кольори Державного Прапору України.

 Герб України - жовтий тризуб на синьому полотні - означає триєдність життя. Це дуже старовинний знак, який багато століть тому був запроваджений князями роду Рюриковичів.

 Гімн України "Ще не вмерли України ні слава, ні воля " - урочиста пісня, що символізує нашу державну єдність. Всі найбільші свята нашого народу проходять з урочистим виконанням нашого прекрасного Гімну. Слухають його стоячи.

Стаття53.Кожен має право на освіту. Повна загальна освіта є обов’язковою.

Ти - майбутнє України. Щоб творити міцну державу, тобі потрібно вчитися.

 Усі люди є вільні і рівні у своїх правах. Захист Батьківщини, шанування її державних символів є обов’язком кожного громадянина України. 

 Від нас, українців, залежить сьогодення і майбуття нашої країни. За кілька років ти, дитина, будеш вирішувати її долю. Сумлінно вчись, набувай знань і вмінь, щоб віддати їх людям, заради процвітання України.

 Нехай же Конституція України - головний підручник життя громадянина та правил поведінки держави - стане дороговказом тобі, твоїм батькам, усій твоїй родині на шляху до щасливої України - твого рідного дому. 

  

Їх подвиг і славу вовік збережемо


  Друга світова війна, у якій загинуло від 50 до 85 мільйонів людей, стала найбільш кривавою і жорстокою в історії людства. Україна вшановує пам'ять кожного, хто боровся з нацизмом, а також інших жертв війни.
  Пам'ять
 та вшанування подвигу ветеранів, які боролися з нацизмом і перемогли його, є моральним обов’язком українців. Не менше заслуговують на увагу та пам'ять інші, кого торкнулась війна - остарбайтери, підпільники, діти війни, цивільні, які постраждали від окупації та бойових дій, що прокотилися через їхні міста та села. Тому що війна - це завжди мільйони маленьких і великих людських бід, які розтягнуті в часі.
 Українці воювали на боці антигітлерівської коаліції і здійснили значний внесок у перемогу над нацизмом. Ціною перемоги стали надзвичайні втрати упродовж 1939 - 1945 років українців та представників інших національностей, які проживали на нашій землі. Тоді загинуло понад 8 мільйонів осіб. Перемога над нацизмом - це перемога десятків країн і народів.

  Друга світова війна стала результатом приходу до влади та змови антигуманних режимів - нацистського та радянського, які ставили геополітичні інтереси вище прав, свобод і життя людини.  Минуло вісім десятиліть - і Європа знову опинилася на порозі глобальної війни. Сьогодні європейська спільнота має змогу опиратися на отримані в часи Другої світової війни гіркий досвід та історичні уроки.

  Очевидними є паралелі між подіями Другої світової війни і російсько-української війни ХХI століття. Зараз, як і в роки Другої світової війни, Україна воює з підступним агресором. Сьогодні це путінська Росія, яка посягає на нашу незалежність і територіальну цілісність, намагається зруйнувати міжнародну систему безпеки і загрожує миру у всій Європі. Те, що творять московські так звані військові на нашій українській землі, є геноцидом українського народу, свідомим знищенням наших громадян. Тому ми не маємо права програти і не програємо, адже ми захищаємо рідну землю, боронимо своє право вільно обирати майбутнє. Для нас це війна за свободу, цивілізованість, демократію та європейські цінності.  Міць наших Збройних Сил є запорукою існування держави, вільного життя кожного з нас.

 Історія Другої світової війни нас вчить, що український народ перемагає тоді, коли ми єдині, соборні, діємо разом і захищаємо те, що нам дороге. Коли ми разом, ми відчуваємо, що справедливість  на нашому боці і стоїмо за свою землю, тоді ми непереможні. Як і у середині минулого століття ми захищаємо рідну землю від агресора-окупанта, що дає нам додаткових сил і право на відчайдушний спротив. Перемога у цій війні означає для нас вільне життя у своєму власному домі за своїми власними правилами. Ми ніколи не були загарбниками як нацисти чи рашисти, тому правда і сила на нашому боці. 

 Заради однієї мети, заради однієї миті - першої секунди перемоги, заради однієї епохи - епохи, де панує мир, в Україні, а отже, і в Європі, а отже, у світі, Збройні Сили України героїчно стримують намагання окупантів наступати. Ми обов’язково здобудемо для України перемогу.

   Вічна пам'ять усім нашим героям, які віддали життя за Україну!

Вічна слава кожному, хто став на захист нашої держави!

Вічна пам'ять усім, хто загинув за Україну!

Хобі-драйв

                           Привіт, друзі!

                           Знайомтеся!!!

 Сім‛я Ливинських, мама Ірина, син Владислав та донечка Валерія – наші активні читачі. А крім того, вони і самі чудово пишуть власні казки та оповідання. Як говорить пані Ірина: «Головні натхненники у моєму житті – це діти. Першу казкову історію написала для сина, коли йому було 2 роки. Мені так хотілося розповісти йому про цей світ, навчити чогось доброго та світлого. Потім письменництво мене захопило. Мені подобається створювати світ зі слів. Через слова можна передати читачеві свої думки, враження, поділитися своїм духовним світом. Я щиро впевнена, що гарна книга повинна бути в кожній людській кишені».

 Ірина мріє випустити у світ свою казкову історію із власними ілюстраціями, щоб цей світ ще трішечки від цього потеплішав. І звісно, що з такої чудової матусі беруть приклад її діти. Син Владислав теж почав писати власні казочки, а також допомагає мамі з ілюстраціями до її творів.

      Пропонуємо вашій увазі казочку Ірини Ливинської.

Приємного читання! 

Читайте де завгодно!

Ми хочемо, щоб ви читали більше!


Хмаруся

 Якось на ясному весняному небі народилася біла хмаринка. Така пухка та круглобока, наче моток солодкої вати.

- Хмаруся…- Лагідно всміхнулося сонечко.

- Хмаруся…- Зачаровано зашелестіли дерева та квіти.

- Хмаруся!- Засміявся бешкетник вітер та розкуйовдив її гарно підібрані боки.

 І ось тут виявилося, що Хмаруся народилася не тільки гарною, а ще й дуже норовливою. Образилася вона на вітрову витівку не на жарт, та як почала гримати наліво та направо.

- Ох ці травневі Хмарусі… - Захитав головую дід Тарас, дивлячись з двома онучатами у вікно, як на небі насувається негода, та ще дужче обійняв онуків, щоб їм не так лячно було.

 А тим часом Хмаруся вже зовсім розійшлася: блискавки на землю сипала, у зливі квіточки топила та без перестану гриміла громом. Дуже вже вона хотіла й до сонечка дощем дістати та ніяк не вдавалося. Величне та непохитне, воно так само сяяло високо в небі і лагідно посміхалося до хмаринки.

- Чого ти так репетуєш, маленька? – Заспокоювало сонечко Хмарусю.

 Та Хмаруся від того, ще більше лютилася і бризкала сльозами на всі боки.

 З настанням ночі репетлива хмаринка почала ридати за добрим сонечком, що зникло з обрію. Знесилена, вона майже не гриміла. Але проридала все ж до самого ранку, поки сонечко до неба не повернулося і не висушило її останні сльози. Добряче усіх на землі перелякала мала хмарка. Опинившись у лагідних сонячних обіймах, Хмаруся знов обернулась на пухку круглобоку хмаринку та солодко заснула.

 І все на землі зраділо, що негода стихла, і дощ із хмаринкиних сліз припинився. Всі посміхнулися і потяглися до лагідного сонечка.

- Дивися, дідусю!- Вигукнули онуки, припавши уранці до вікна. – Хмаруся вже не сердиться! Тепер вона знову мила та біленька!

- Так, -всміхнувся дідусь, - до наступної грози. Ох ці травневі Хмарусі…- Зітхнув він і пішов до саду подивитися, як там квіточки після зливи.

Ливинська І., квітень 2020р.

 А це оповіданнячко буде цікавим усім: і дорослим, і малим!


Людина без таланту

  Народилася Людина в самий звичайнісінький вівторок на початку весни. І була ця Людина самою звичайною. Ні надзвичайної зовнішності, ні співочого голосу, ніяких видатних здібностей не мала.

  Йшли роки. І вона, обігріта сонцем, вмита дощами, зміцнена морозами, часом засніжена, але навесні все ж відтанувша та розквітла, потроху зростала, зростала та й виросла. І тепер гойдалася Людина у життєвому морі на хвилях повсякденності. Повсякденності самої звичайної.    

  Звичайна робота, звичайний дім, в якому самий звичайний побут. Минуло кілька звичайних років, і в її домі з’явилися діти. Тільки встигла Людина зустріти й провести здавалося б кілька самих звичайних днів, як  

  БАЦ! Вже й онуків няньчить. А тут наче тільки очима кліпнула, ось і правнуків дочекалася.

  Прожила Людина саме звичайне життя і у самий звичайний вівторок наприкінці осені пішла Людина до Бога. А в нього всі її справи на долоні записані. І справи ті самі звичайнісінькі: шанувала батьків, старанно навчалась, сумлінно працювала, про близьких піклувалася, любові не шкодувала, допомагала нужденним, милосердя не цуралася, серед життєвих складнощів не зневірилася… Довго читав Господь, а як скінчив, то, уважно придивившись до Людини, широко всміхнувся:

- Я бачу, що Ви - звичайнісінька Людина!

- Ну, що ж поробиш, - відповіла Людина, - як нема в мене талантів.

- Немає талантів??? – Здивувався Господь. – Бути Людиною з великої букви – це справжній талант!

                                      Ливинська Ірина, 2020р.

           Бажаємо Ірині творчих успіхів та натхнення, 

                        здійснення її мрії ! 

       Дякуємо Владиславу та Валерії за дружбу з нами.

 А всім читачам та шанувальникам нашої бібліотеки хочемо побажати: "Ти не можеш купити щастя, але можеш прочитати книжки".

Зізнайся у коханні книзі

Привіт, друзяко!

 Ми продовжуємо разом з нашими любими читачами відзначати свята. Наразі, мова йде про одне з найвідоміших на весь світ свято – День Святого Валентина – свято романтики, кохання та ніжності.

 В цей день, зазвичай, прийнято зізнаватися у коханні своїм рідним та близьким. А наші відвідувачі зізнавались у коханні бібліотеці та книзі, а також багато ще чим цікавим займалися. А чим саме, лови фотозвіт.