Бібліогалявина

 День вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції – День пам'яті в Україні. Відзначається щорічно 14 грудня у день закінчення будівництва саркофага над зруйнованим четвертим енергоблоком Чорнобильської АЕС.

  В цей день вшановують тих, хто першим кинувся у бій з невидимим ворогом - радіацією, тих, кого сьогодні згадуємо,   як героїв, тих, хто ціною свого здоров'я , а іноді і життя, заступив нас з вами, нашу Україну, не допустив ще більшого лиха.  

   Чорнобиль – це назва невеличкого районного центру, що знаходиться за 130 кілометрів від Києва. Заснований ще за часів Київської Русі, стародавній Чорнобиль дав свою гірку назву потужній атомній електростанції, яка почала будуватися на території біля красуні річки Прип’яті. Невдовзі біля атомної виникло ціле місто енергетиків – Прип’ять,  в якому середній вік жителів у 1986 році становив 26 років. Місто швидко розбудовувалось: відкривалися школи, дитячі садочки, лікарні, магазини... Це було місто-сад. Ніщо не віщувало біди. 

  В 1986 на Чорнобильській атомній електростанції працювало вже чотири енергоблоки, добудовували шостий, а п'ятий збиралися пускати в дію. Це була найпотужніша на той час атомна електростанція в Європі. Це мала бути гордість Радянського Союзу, але в історію Чорнобиль увійде назавжди як місто, що дало назву одній з найбільших в історії людства техногенних катастроф.

 У ніч з 25 на 26 квітня, коли всі спали безтурботним сном,  о 1 годині 23 хвилини над четвертим реактором Чорнобильської АЕС  нічну пітьму розірвало велетенське  полум’я . Стався вибух. Першими до реактора через кілька секунд по тривозі прибули пожежні ВПЧ-2 по охороні АЕС на чолі з начальником караулу 24-х річним Володимиром Правиком, пізніше - караул лейтенанта Кибенка.

    Героями, як відомо, не народжуються. Ними стають. Деякі пожежники на дах енергоблоку, незважаючи на смертельну радіацію, виходили повторно. Всі вони знали, що борються з вогнем в умовах небезпеки, яку вивертає атомний реактор, але ніхто поста не залишив і продовжував бій. 

  На п’яту годину ранку пожежу, за допомогою прибулих пожежників з багатьох інших частин, було ліквідовано.

  Їх було 28 — пожежних Чорнобиля. Вони першими прийняли найжорстокіший удар на четвертому блоці станції. Ніхто із них не здригнувся, не відступив перед обличчям неймовірної небезпеки.

 Поповнився список тих, хто після пожежників і робітників АЕС заступив на вахту в боротьбі з невидимою диявольською силою. Ліквідатори — люди, що за обов'язком служби взяли участь у ліквідації наслідків чорнобильської катастрофи. Це люди різних національностей, професій, різного віку. Біда їх об'єднала, і де б вони не народилися, у яких краях не мешкали — у їхньому життєвому паспорті значиться прописка «Чорнобилець».

  Час не загоїв чорнобильських ран, не стер у пам'яті важкі і героїчні події, імена мужніх ліквідаторів. Їхній подвиг записаний до літопису людської мужності та навічно залишиться у  пам'яті українського народу. 

  Нехай у цей день, День національної скорботи, тяжкі дзвони Чорнобиля відгукнуться в душах кожного з нас. Низько схилимо голови перед тими героями, хто віддав життя, зупиняючи "ядерний смерч", і дякуємо живим.